Шановні батьки з листопада 2018 року в установі відкрито логопедичний кабінет до якого всі бажаючі батьки можуть звернутися за консультацією.
Консультація логопеда: Розмовляйте з дитиною.
Мова дитини розвивається під впливом мови дорослих і значною мірою залежить від достатньої мовної практики, нормального соціального і мовного оточення, від виховання і навчання, які починаються з перших днів її життя.
• Розмовляйте зі своєю дитиною під час всіх видів діяльності, таких як приготування їжі, прибирання, одягання-роздягання, гра, прогулянка і т.д. Говоріть про те, що ви бачите, що робить дитина, що роблять інші люди і що бачить ваша дитина.
• Говоріть, використовуючи ПРАВИЛЬНО побудовані фрази, речення. Ваше речення повинне бути на 1-2 слова довше, ніж у дитини. Якщо ваша дитина поки що висловлюється тільки однослівними реченнями, то ваша фраза повинна складатися з 2 слів.
• Задавайте ВІДКРИТІ питання. Це стимулюватиме вашу дитину використовувати декілька слів для відповіді. Наприклад, говоріть «Що він робить?» замість «Він грає?»
• Витримуйте паузу, щоб у дитини була можливість говорити і відповідати на питання.
• Слухайте звуки і шуми. Запитайте «Що це?» Це може бути гавкіт собаки, шум вітру, мотор літака і т.д.
• Розкажіть коротку розповідь, історію. Потім допоможіть дитині розказати цю ж історію вам або кому-небудь ще.
• Якщо ваша дитина вживає всього лише декілька слів у мові, допомагайте їй збагатити свою мову новими словами. Виберіть 5-6 слів (частини тіла, іграшки, продукти) і назвіть їх дитині. Дайте їй можливість повторити ці слова. Не чекайте, що дитина вимовить їх відмінно. Надихніть дитину і продовжуйте їх заучувати. Після того, як дитина вимовила ці слова, введіть ще 5-6 нових слів. Продовжуйте додавати слова до тих пір, поки дитина не взнає більшість предметів навколишнього світу. Займайтеся щодня.
Якщо дитина називає тільки одне слово, почніть учити його коротким фразам. Використовуйте слова, які ваша дитина знає. Додайте колір, розмір, дію. Наприклад, якщо дитина говорить «м’яч», послідовно навчите її говорити «Великий м’яч», «Тетянин м’яч», «круглий м’яч» і т.д.
• Більшість занять проводьте в ігровій формі. Робота з дитиною повинна активізувати мовне наслідування, формувати елементи зв’язного мовлення, розвивати пам’ять і увагу.
• Дуже важливо вже у ранньому віці звернути увагу на мовний розвиток дитини, а не чекати, коли вона «сама заговорить».
Мова дитини розвивається під впливом мови дорослих і значною мірою залежить від достатньої мовної практики, нормального соціального і мовного оточення, від виховання і навчання, які починаються з перших днів її життя.
• Розмовляйте зі своєю дитиною під час всіх видів діяльності, таких як приготування їжі, прибирання, одягання-роздягання, гра, прогулянка і т.д. Говоріть про те, що ви бачите, що робить дитина, що роблять інші люди і що бачить ваша дитина.
• Говоріть, використовуючи ПРАВИЛЬНО побудовані фрази, речення. Ваше речення повинне бути на 1-2 слова довше, ніж у дитини. Якщо ваша дитина поки що висловлюється тільки однослівними реченнями, то ваша фраза повинна складатися з 2 слів.
• Задавайте ВІДКРИТІ питання. Це стимулюватиме вашу дитину використовувати декілька слів для відповіді. Наприклад, говоріть «Що він робить?» замість «Він грає?»
• Витримуйте паузу, щоб у дитини була можливість говорити і відповідати на питання.
• Слухайте звуки і шуми. Запитайте «Що це?» Це може бути гавкіт собаки, шум вітру, мотор літака і т.д.
• Розкажіть коротку розповідь, історію. Потім допоможіть дитині розказати цю ж історію вам або кому-небудь ще.
• Якщо ваша дитина вживає всього лише декілька слів у мові, допомагайте їй збагатити свою мову новими словами. Виберіть 5-6 слів (частини тіла, іграшки, продукти) і назвіть їх дитині. Дайте їй можливість повторити ці слова. Не чекайте, що дитина вимовить їх відмінно. Надихніть дитину і продовжуйте їх заучувати. Після того, як дитина вимовила ці слова, введіть ще 5-6 нових слів. Продовжуйте додавати слова до тих пір, поки дитина не взнає більшість предметів навколишнього світу. Займайтеся щодня.
Якщо дитина називає тільки одне слово, почніть учити його коротким фразам. Використовуйте слова, які ваша дитина знає. Додайте колір, розмір, дію. Наприклад, якщо дитина говорить «м’яч», послідовно навчите її говорити «Великий м’яч», «Тетянин м’яч», «круглий м’яч» і т.д.
• Більшість занять проводьте в ігровій формі. Робота з дитиною повинна активізувати мовне наслідування, формувати елементи зв’язного мовлення, розвивати пам’ять і увагу.
• Дуже важливо вже у ранньому віці звернути увагу на мовний розвиток дитини, а не чекати, коли вона «сама заговорить
Консультація: Обдарованість як норма дитячого розвитку
Чому часто здібні діти, які змалечку вражають дорослих своїми яскравими талантами, у дорослому віці виявляються непристосованими до життя та непомітними серед інших ? Куди зникають дитячі таланти ? Як таким «вундеркіндам» уникнути розчарування у майбутньому ? З’ясувати ці питання можна , якщо зрозуміти головні проблеми, які виникають у обдарованих дітей.
Штучні «вундеркінди»
Сьогодні спостерігається глибокий розрив між емоційним та інтелектуальним розвитком дитини, неузгодженість фізичних, психічних, етичних та культурних аспектів освітнього процесу. Це стосується певною мірою і виховання обдарованих дітей. Наведемо показовий приклад.
Одна матуся з гордістю заявила про геніальність сина, наголошуючи на тому, що він рахує до мільйона! Виявилося, що хлопчик дійсно може назвати числа до мільйона у прямій і оберненій послідовності… Але, на превеликий жаль, цей самий «математик» не зміг скласти три яблука і чотири груші та порахувати, скільки ж усього фруктів у кошику. До того ж цей хлопчик ніколи не був у метро, цирку, театрі, не знає, як відрізнити кленовий листок від дубового… На жаль, часто буває, що батьки власноруч формують у дитини так звані «відчужені знання», які гальмують пізнання нею навколишнього світу, а відтак і розвиток дитини. У такій ситуації часто опиняються діти, яких починають занадто рано вчити читати, примушуючи демонструвати свої «незвичайні» здібності дорослим. Читання для них є суто механічним процесом, навичкою, яка ніяк не пов’язана ні з власним бажанням дитини, ні з любов’ю до книги, ні з внутрішнім інтересом.
Досягнення в оволодінні конкретними знаннями та вміннями (знати цифри, читати тощо) не дає жодних переваг у розумовому розвитку та у засвоєнні шкільної програми у майбутньому, адже всі ці знання і вміння є суто формальними, нав’язаними ззовні поза внутрішнім бажанням, яке зазвичай ще не виникає у дитини у молодшому дошкільному віці. При цьому дитина не може почуватися вільною і активною, бути автором своїх фантазій, переживань, здійснювати вибір. «Ранній розвиток», що останнім часом набув популярності серед більшості молодих батьків, коли дітей вчать майже «з колиски» запам’ятовувати літери чи цифри, замість прискорення розумового розвитку дітей призводить до підвищення психологічної напруженості, виникнення дитячих страхів та занепокоєння, блокуючи прояви творчості у різних видах дитячої діяльності.Обдарованість – системна якість психіки людини, що розвивається впродовж усього життя і дає змогу особистості досягати незвичайних, непересічних результатів в одному чи декількох видах людської діяльності. Обдарованість – певна норма розвитку дитини, яка сприймає навколишній світ як активний і допитливий дослідник – експериментатор: не боїться щось зробити уперше, бо ще не знає, що раніше це вважалося неможливим . Досягнення, які демонструє дитина з раннього віку, вражають дорослих не стільки результатом, скільки самим фактом їх різноманітних проявів.Часто буденне, емоційно знебарвлене, нетворче середовище, в якому перебуває дитина у ранньому віці, гальмує розвиток її талантів. Дитина потребує підтримки дорослих. Дитяча кмітливість, ясність роздумів, образність мовлення, спостережливість, свіжість почуттів відкривають для неї світ з нового, непізнаного боку, де будь-які абстрактні предмети у рольовій грі дитини перевтілюються на казкові.Обдарованість насправді не є набором постійних унікальних якостей. Це - здатність людини від народження до старості відчувати незвичайне, робити відкриття, переривати неперервність спокійної течії життя.
Міф про обдаровану дитину
Нереалізованість обдарованої дитини у подальшому житті – доволі поширена ситуація, коли так звані «вундеркінди» втрачають свою унікальність і навіть мають трагічну долю. Відповідальними за це є батьки та суспільство, оскільки дорослі дотримувалися хибної думки про те, що писати вірші, розв’язувати складні задачі так звана «звичайна» дитина не може. Оголосивши чимось надзвичайним творчу та оригінальну реалізацію дитячих емоційних, інтелектуальних потенцій, батьки створили своєрідний міф про обдаровану дитину. При цьому наполегливо не хотіли помічати, що однолітки цієї дитини є не менш обдарованими і щоденно створюють свої «шедеври» та здійснюють відкриття у різних видах діяльності. Хоча, щоб упевнитися у цьому, достатньо побувати у дитячому садку чи школі, де працюють талановиті педагоги, що «живуть» своєю справою і щоденно сприяють особистісному зростанню вихованців.
А ще можна спостерігати, як допомагають хлопчики татусям на будівництві хати, а дівчатка плетуть мережива, вишивають або тчуть біля матусь чи бабусь. Батькам не до того, щоб заявляти на весь світ про талановитість своєї дитини,але від цього талант не згасне. Причини труднощів, з якими обдаровані діти стикаються у майбутньому є:Недостатній розвиток вольової сфери
Проблема саморегуляції – невміння дитини довільно керувати власною діяльністю та поведінкою. Багато обдарованих дітей зазнають значних труднощів під час нецікавої, нудної роботи. Але ж будь-яка діяльність передбачає, окрім творчої, операційну складову, яка потребує методичного та послідовного виконання тих чи тих механічних дій. Для самовпевнених дітей, налаштованих на успіх, така одноманітна робота, що не передбачає боротьби за лідерство, сприймається як згаяний час. Ці діти зазнають розчарувань, болісно реагуючи на поразку.
Підвищена вимогливість до себе
У дітей, яких називають обдарованими, поруч з досвідом успіху – яскраво виражене невміння пережити невдачу. Підвищені вимоги до обдарованих дітей, гіпертрофований дух лідерства, що панує у сімї, призводить до того, що такі діти власні досягнення оцінюють за дорослими мірками. Націлені на безумовний успіх, вони, посідаючи у колективній діяльності будь-яке інше місце, крім першого, сприймають його як поразку, а себе – як невдах.Дефіцит емоційного балансу
Інша проблема – нестача емоційного балансу. Часом нетерплячі та поривчасті, такі діти дуже вразливі та чутливі до вербальних і невербальних сигналів з боку оточення. Підвищена чутливість провокує конфлікти, порушує стосунки з людьми. Усе це відбивається на уявленні дитини про себе, свої можливості.
Головним механізмом захист дитини часто є почуття гумору, здатність побачити смішне у неоковирній і болючій ситуації. Сміх часом приховує велику образу, і дитина сміється, щоб не заплакати. На жаль, такі вміння діти демонструють радше як виняток, а не як правило. А у більшості випадків – болісно страждають від дефіциту емоційного балансу.Проблеми у спілкуванні з ровесниками
Яскраво вираженою є проблема спілкування з однолітками, а саме: невміння побудувати партнерські, близькі, довірливі стосунки, зав’язати дружбу, підтримувати її. Часто у обдарованих дітей формується неадекватне само сприймання, або так звана «манія величі і зірковості». Причиною такого явища зазвичай є поведінка дорослих, які постійно загострюють увагу на досягненнях чи талантах дитини.
Серед поширених причин конфліктів з однолітками є:
Невміння обдарованої дитини слухати інших;
Бажання домінувати, брати на себе роль організатора спільних ігор, демонструвати власні знання, уміння, значимість;
Прагнення будь-якою ціною сконцентрувати увагу дорослих на собі;
Непримиримість відносно менш успішних дітей, зневага, нетолерантність;
Звичка виправляти інших.
Окремою причиною проблем у спілкуванні є недостатній розвиток ігрової діяльності, невміння домовлятися про розподіл ролей, дотримуватися правил, черговості, поступатися тощо. А оскільки ігрова діяльність є важливою школою соціальних відносин, дитина не набуває потрібного соціального досвіду, що призводить до особистісних проблем у майбутньому.Як наслідок, дитина зосереджується на спілкуванні з дорослими, де вона завжди отримує позитивну оцінку, розуміння та стимуляцію, але не навчається спілкуванню з ровесниками, яке дало б змогу, отримуючи критичну оцінку, переорієнтувати певні стратегії поведінки, навчитися контролю за емоційними проявами, забезпечити поступ особистісного зростання.Дитина як самоцінна пора
Дитинство – не лише і не стільки підготовка до майбутнього життя, скільки самодостатня і самоцінна пора, коли закладається перший абрис особистості. Не випадково дитинство людини як віковий період є значно тривалішим порівняно з дитинством інших живих істот.
Необхідно допомагати дитині жити тут і нині в її дитинстві і цим самим уже готувати до майбутнього. Дуже небезпечною є тенденція дорослих приносити сьогоднішнє дитинство у жертву майбутньому, зокрема шкільному навчанню.
Саме сьогодні гостро актуально є тема, що розкриває суть розвитку дитячої душі через розвиток емоцій,почуттів, через встановлення та підтримку доброзичливих стосунків з дорослими та ровесниками, молодшими та старшими дітьми, вміння поступатися та конструктивно розв’язувати конфлікти, спів радіти та співпереживати, тобто бути людиною серед людей.
Для розвитку та становлення особистості необхідними є атмосфера емоційного благополуччя та психологічний комфорт.
Задоволення потреби дитини у спілкуванні з дорослими – батьками та педагогами;
Встановлення доброзичливих стосунків між дітьми в ігровій та інших видах діяльності на основі розвитку і збагачення гуманних почуттів;
Сформованість дитячого співтовариства на основі взаєморозуміння, взаємної підтримки та взаємодопомоги.
Навчити дитину розуміти і відчувати почуття інших людей одне з найскладніших завдань виховання. Якщо дитину оточують байдужість, емоційна холоднеча, лицемірство, приниження, егоїзм, зло, байдужість, то характер таких стосунків неминуче накладає відбиток на наповнення її внутрішнього світу, стає вже власною приналежністю. Яскраве, емоційне спілкування з дорослими, сповнене позитивних вражень, радісних відкриттів, сприяє розквіту творчості маленької людини, пробуджує її естетичні пошуки, виокремлює її з кола однолітків. Оптимальними умовами виховання гармонійно розвиненої особистості є такі, за яких дитина у стосунках з дорослими та дітьми – суб’єкт емоційно-ціннісного сприйняття і водночас об’єкт позитивного емоційного ставлення.
