Консультація для вихователів

Екологічний  розвиток: критерії  індивідуального підходу з урахуванням  виду темпераменту дитини.

САНГВІНІК

Пізнавальний  рівень

Завдяки природній допитливості  та цікавості, дошкільник –сангвінік  має здатність захоплюватися  всім новим та незвичайним. Це прагнення необхідно  розвивати й підтримувати. Засвоєння знань стане плідним, якщо його будуть проводити переважно  в ігровій формі, а їхня продуктивність зросте за умови  чергування активної  пізнавальної діяльності з відпочинком.

   Знайомлячи сангвініка  з довколишньою природою, використовуйте в роботі різноманітні прийоми та  методи, давайте малюку нову інформацію, стимулюйте його пізнавальну активність. Наприклад, під час ознайомлення малюка  із зайчиком недоцільне  читання довгих  оповідань про нього, бо воно викличе в сангвініка стомленість та байдужість, що, у свою чергу, призведе до  нейтралізації  пізнавальної активності, яку змінить млявість і розгубленість.

   Саме від таких  малят  іноді можна почути, що їм нудно та нецікаво під час занять.

Підтримати допитливість та інтерес малюка можна, показавши йому картинку  із зображенням  відповідної тварини, запропонувавши розв'язати  проблемну ситуацію з її життя  або пограти в дидактичну гру, придумати веселу історію  чи загадку про зайчика.Увагу та зосередженість дитини  підтримають також  різноманітні цікаві факти  з життя представників світу рослин і тварин.

Процес пізнання світу ( а сангвінік пізнає його активно переважно шляхом  власних відкриттів) захоплює дитину доти, доки вона не задовольнить свою цікавість.Щойно це відбувається, малюк втрачає  інтерес до об'єкта. Зосередити дитину на пізнавальній діяльності  допоможе її  природна фантазія та уява – саме на них педагогу слід спиратися якнайчастіше.

Звертаючись до сангвініка з тим чи іншим запитанням, у жодному разі не можна його квапити. Сангвінік незрідка  « мислить наперед», у нього думка випереджає свідомість. Тому такому малюку краще  порадити спочатку  добре поміркувати, а вже потім робити висновки й давати відповіді.

Завдяки звичній для сангвініків  голосній, швидкій та емоційно забарвленій  мовленнєвій інтонації, така дитина із задоволенням  буде відтворювати  різні звуконаслідування. Під час цих ігор необхідно  звертати увагу на розвиток  умінь регулювати  голосову динаміку, пропонуючи малюк, наприклад, то голосно загарчати, як вовк, то тихо понявчати, як малесеньке кошеня. Сангвінік часто прагне  перебити розповідача ( однолітка або й вихователя ), бо йому важко довго мовчати  й вислуховувати  інших. Учіть сангвініка бути більш терплячим, стримуйте його надмірну активність.

Емоційно – чуттєвий рівень

Як правило, сангвініків неабияк приваблюють незвичайні, яскраві, навіть дещо  екстравагантні  рослини й тварини. Щоб стосунки дитини з представниками флори чи фауни набули  потрібної значимості, необхідно встановити  між нею й відповідним природним об'єктом  суб'єктивно – етичні взаємини, тобто заохочувати дитину докладати більше старань та зусиль стосовно цього природного  об'єкта. Наприклад, самій ( або з незначною допомогою дорослого ) виростити кімнатну квітку, попросити вдома маму чи батька прочитати  щось цікаве про якось пташку ( рибку, комаху ), щоб потім самій – таки  розповісти в дитсадку  про все нове й цікаве, що про неї дізналася.

  Якщо батьки малюка – сангвініка  хочуть придбати йому домашнього улюбленця, слід дати можливість  вибрати його дитині самій чи хоча б взяти активну участь у такій покупці. У тому разі, коли малюк – сангвінік  виявляє цікавість  до якоїсь певної  рослини чи тварини, доцільно доручити йому  догляд за нею. Коли малюк спілкується з певним  природним об'єктом, його взаємини з ним слід будувати на основі  розвитку відчуття  відповідальності та співчуття, приділяти увагу  здатності дитини  співпереживати  відповідній рослині чи тварині.

    Для формування таких якостей дуже корисно давати сангвініку змогу відчути іншу істоту  тактильно – погладити її, попестити або понюхати аромат квітки, протерти пил з її листячка й помітити, що воно після такої доброї справи стало блискучішим, яскравішим – « повеселішало».

   Позитивну роль в екологічному розвитку сангвініка матимуть  рухові ігри та індивідуальні вправи із психогімнастики.

Предметно – практичний рівень

Типовими й характерними для сангвініка є висока працездатність  та активність. Саме тому сангвініку притаманний швидкий  темп діяльності, що вимагає періодичних коротких перерв.

  Сангвінік має й досить добре розвинені вольові  задатки, які він здатен виявляти, доволі виразно демонструючи їх. Тому для досягнення  навчально – виховної мети таким малюкам можна ( а іноді й необхідно ) висувати завищені вимоги, які б стимулювали  розвиток належних умінь  та практичних навичок.

   Сангвініку краще давати кілька різноманітних  дрібних доручень  щодо догляду за рослинами, впорядкування території тощо: такого підходу  вимагає його психотип, оскільки тривале виконання одноманітних трудових дій  стане для нього нудним  і викличе втому. За такої ситуації взагалі маловірогідно , що малюк бути здатний довести  розпочату справу до кінця. Сангвініка приваблює  рухлива, динамічна діяльність. Такий малюк буде залюбки  поливати квітку, протирати на ній листячко, набирати в поливалку воду тощо.

    Малюк – сангвінік охоче позмагається в чомусь із тим  однолітком, який може зробити це спритніше, акуратніше, краще.

   Разом із тим , сангвінік здатний  виявляти недбалість, наприклад, він може порозкидати  чи залишити неприбраними  після гри або роботи іграшки, приладдя, інвентар. Щоб уникнути такої ситуації, слід завчасно нагадувати дитині про дотримання порядку, а коли вона все зробить правильно, необхідно обов'язково  підкріпити цю діяльність  позитивною оцінкою, щиро похвалити її, порадіти за неї.

    Контроль за дитиною – сангвініком повинен бути ненав'язливим. Практична діяльність, якою займається дитина, повинна бути важливою для неї. Наприклад, висіваючи на клумбі квіти, малюк має усвідомлювати, що він робить це для того, аби влітку квітник був красивим, усіх радував яскравими барвами та пахощами.

ФЛЕГМАТИК

Пізнавальний  рівень

Флегматикам не властива квапливість, тому діти цього типу темпераменту зазвичай надають  перевагу послідовному  та ґрунтовному пізнанню природного довкілля.

   Саме тому процес засвоєння  малюком – флегматиком знань  про природу краще починати  зі знайомства із зоною  найближчого оточення  з поступовим, повільним розширенням  кола його інтересів. Наприклад, перед тим як розповідати  малюкові – флегматику про вовка, якого він не бачив жодного разу, спочатку краще ближче познайомити його  з домашнім родичем вовка – собакою. І лише згодом, коли малюк набуде  певного запасу знань  про собаку, дати інформацію про його  дикого побратима – вовка,  проводячи паралель  між цими двома тваринами, виокремлюючи  в них спільне ( голос, зовнішність, будова тіла ) та відмінне (  спосіб життя, ставлення до людини, вдача ). За умов такого підходу для флегматика даний звір перестане бути абстрактним  поняттям і поступово перетвориться в знайомий та більш – менш  зрозумілий об'єкт.

   Умовою ефективності  пізнавальної діяльності флегматика є не тільки її поступовість, але й поетапність – від простого до складнішого, від конкретного до узагальнень.

   Нову інформацію  флегматик  засвоює ґрунтовно, але дуже повільно. Тому не забувайте повертатися назад  і періодично повторювати  пройдений матеріал, інакше малюк усе забуде, втративши раніше набуті знання. « Не підганяти, не квапити!» - такий головний девіз роботи вихователя з дошкільком – флегматиком.

   Засвоїти матеріал дитині  допоможе наочність, надання їй можливості бачити, спостерігати та активно  досліджувати певний  природний об'єкт самостійно ( звісно, не без участі дорослого ).

   Знайомлячись із навколишнім  природним довкіллям, флегматик, як правило, виявляє уважність, пильність та розважливість. Досить повна та ґрунтована картина  знань про ту чи іншу рослину або тварину сприяє формуванню більш  цілісного уявлення  малюка про неї.

   Флегматики мають високу  природжену працездатність, зосередженість, тому урізноманітнення  прийомів та методів роботи з боку  педагога вони не потребують.

   Знайомити флегматика з природою  слід у повільному, розміреному темпі. В іншому разі педагог ризикує отримати  різке зниження  активності малюка.

   Мовлення флегматика, як правило, спокійне, врівноважене та  послідовне, без яскраво виражених емоцій. Цю рису, безумовно, слід враховувати під час розвитку  пізнавального екологічного рівня та  природознавчої діяльності. Коли флегматик хоче висловитись  щодо теми, необхідно дати йому цю можливість, терпляче чекаючи , доки він викладе  свою думку до кінця. Перебивати флегматика не слід, підказувати йому також не доречно, бо це може збити хід  його думки, яку він так хотів висловити.

   Мова флегматика м  монотонна, тому його доцільно навчати  емоційно забарвлювати її. Наприклад, попросити  вимовити слово «котик» так, щоб всі  зрозуміли, що ця тварина – добра, лагідна й пухнаста, а слово «вовк» вимовити так, щоб було очевидно, що цей звір лютий і злий тощо

Емоційно – чуттєвий  рівень

Зацікавлене  ставлення флегматик виявляє  насамперед до тих природних об'єктів, які мають оригінальну  або красиву, привабливу зовнішність, а також до тих рослин і тварин, про які він уже знає щось позитивне. Якщо заданий представник  флори чи фауни  з точки зору малюка – флегматика  є симпатичним, то він буде охоче  взаємодіяти з ним, виявляти допитливість стосовно нього.

   Виходячи з цих особливостей  флегматичного темпераменту, слід зазначити: для того щоб сформувати  суб'єктивно – етичні  стосунки зі світом рослин і тварин, спершу необхідно з'ясувати, яким саме істотам, об'єктам  дитина симпатизує. А таку симпатію, такі позитивні враження  малюк – флегматик, як правило, отримує, розглядаючи відповідний  природний об'єкт, досліджуючи його  на запах, тактильно, спостерігаючи за особливостями його вдачі, поведінки тощо. Якщо певний представник флори чи фауни  сподобався дитині, підтримайте її, покажіть, що поділяєте її враження та ставлення до цього об'єкта, інакше флегматик замкнеться й уникатиме  контактування з вихователем ( те саме стосується й спілкування з однолітками). Малюк – флегматик виявляє  неабияку прихильність  до тих тварин та рослин, які стали його улюбленцями.

Предметно – практичний рівень

Флегматика вирізняє схильність до  одноманітної  й обов'язково  послідовної роботи, цій дитині змалку властива висока  працездатність. Такий малюк працює зазвичай  з помірною активністю й у спокійному темпі. Виконуючи ті чи інші практичні дії, флегматик має знати, до чого він прагне, усвідомлювати перспективу  та кінцевий результат  своєї  праці. Якщо задана такому  дошкільнику справа попередньо обговорена, деталізована та розтлумачена  поетапно, то, найімовірніше, він продемонструє  вам свою ретельність, старанність і відповідальність. Найбільш продуктивними для флегматика є дії неквапливі та послідовні. Підганяти при виконанні того чи іншого  практичного доручення не можна!

  Під час організації  тривалої практичної діяльності в природі необхідно сформувати в дитини чіткі уявлення про  обсяг та послідовність відповідної праці, зробивши це заздалегідь. Так, якщо ви просите малюка  прибрати листя  довкола дерев, потрібно спочатку чітко вказати, біля яких саме дерев  він мусить це зробити. Флегматику подобається працювати  за чіткою та детальною  й заздалегідь  визначеною інструкцією.

  Флегматикам  притаманна вмілість, вправність  та  охайність, ці риси  вони повною  мірою  виявляють, спілкуючись із природою, до рослин та тварин ставляться  з неабиякою  дбайливістю. А ще такі діти залюбки  й без нагадувань  виконують довготривалі  доручення  в живому куточку ( наприклад, годують  рибок).

   Звісно, перед тим як  звернутися  до флегматика з якимось  проханням, краще спершу  власним прикладом показати, як слід його  виконувати ( де лежить корм  для рибок, скільки потрібно його набирати на одне  годування, як висипати, щоб він потрапив  у годівничку, а не повз неї тощо ).

Запам'ятайте: для флегматика, дитини ретельної та пунктуальної, важливий не так результат, як сам процес  її  діяльності.

ХОЛЕРИК

Пізнавальний  рівень

Щоб викликати цікавість  до пізнання  в холерика, його спершу слід здивувати, приголомшити, вразити, адже  цих  малят приваблює  тільки  все незвичайне та дивовижне.

  Знайомлячи  такого  малюка  з природою, намагайтеся  показувати, розкривати  йому її загадки  і таємниці, звертаючи  увагу  на містичне, чарівне, яскраве  в барвах, звуках  та пахощах. Наводьте неординарні, цікаві  приклади  з життя конкретної рослини чи тварини.Спробуйте  заінтригувати  малюка  на самісінькому  початку розмови, заохочуючи  його допитливість. ( «Уявляєш, є така незвичайна  тварина…» або «Мабуть, тобі б хотілося дізнатися, що ця квітка відома тим, що…»). Такий підхід стимулюватиме пізнавальну активність холерика, його готовність засвоювати нову інформацію.

   Наприклад, перед тим як знайомити  холерика з хвилястим  папужкою, слід  розказати йому, що батьківщиною цієї пташки  є далека та дивовижна країна Австралія, де всі звірі й пернаті зовсім не такі,  як у нас… Такого папужку можна навчити розмовляти тощо. Тоді малюк приготується, зосередиться й стане прислухатися до кожного вашого слова, активно підтримуватиме бесіду, запам'ятовуватиме почуте, задаватиме питання.

    Під час різноманітних ігор та ігрових вправ, пов'язаних із природою, не слід нехтувати бажанням  холерика  бути ведучим, демонструвати свої знання  чи власну допитливість. Але не забувайте про те, що холерик  має здатність швидко  стомлюватися, його активність  короткотривала, імпульсивна.

   Малюк – холерик  приваблює інших  своєю безпосередністю, яскраво забарвленим, насиченим різноманітними емоціями  мовленням з вигуками, порівняннями та епітетами. Щоб сконцентрувати таку  дитину на найважливішому, запобігти її відволіканню від суті теми, зосереджуйте її увагу на основних моментах, ключових словах, важливих деталях.

Емоційно – чуттєвий  рівень

  Особливу  допитливість  холерики  виявляють  до того, що їх дивує, пробуджує  уяву  і фантазію. Кожну  рослину чи тварину, яка викликає  інтерес  холерика, він олюднює, одухотворює, робить її своїм справжнім  другом. Утрата такого друга  може призвести до справжнього  стресу  в дитини, тому що її прихильність  характеризується  надзвичайно  гострою  емоційністю  та чуттєвістю.

   Саме тому слід запобігати таким ситуаціям. Наприклад, якщо улюблена  рослинка чи звірятко  малюка раптово  гине, їй не слід  відверто  говорити про це, краще знайти якісь інші  слова – пояснення ( птах вилетів, рибку чи квітку подарували  в інший дитсадок тощо).

  При цьому потрібно якнайшвидше знайти дитині  аналогічну заміну , в яку вона  змогла б  тепер вкладати свої багаті  емоційні  відчуття та переживання. Бажано, щоб новий друг холерика був чимось схожий на колишнього , аби малюк міг порівнювати їх. ( Поглянь, Мурчик має таке саме пухнасте хутро, яке було в Пушка ).

  Корисно й необхідно  навчати холерика контролювати й регулювати  власний емоційний стан, управляти собою.

Предметно – практичний  рівень

Під час практичної роботи холерики зазвичай нестабільні. Темп їхньої діяльності у зв'язку з цим нестійкий. Холерик  намагається виконати доручену справу якомога  швидше, не зважаючи на якість  її  виконання. Тому такі малюки  потребують, з одного боку, стимуляції цікавості  до практичної діяльності, а з іншого – гальмування своєї  невгамовної  імпульсивності, яка, у свою чергу, може призвести  до «перенасичення» під час виконання завдання та різкого спаду  активності дитини.

   Краще, якщо найбільше  навантаження  припадатиме на початок справи холерика, а в міру її виконання  воно буде поступово зменшуватись.

  Холерику  корисно  доручати таку  практичну  діяльність  у природі, яка давала б  миттєвий  результат. Слід  зважати на те, що холерик  дуже швидко  стомлюється, йому часто бракує  терплячості. З огляду  на це  не слід доручати малюкові  довготривалі справи. Краще давати йому  завдання невеликі  та не трудомісткі.  ( Наприклад, повитирати пил на листячку однієї кімнатної квітки.) Після того як  дошкільник виконає  роботу, потрібно обов'язково  звернути увагу на її результат. ( «Квітка була тьмяною та сумною, а тепер її  листячко  заблищало, зраділо, воно дуже вдячне тобі») Після  праці  холерик  має трохи відпочити. Потім йому  можна дати інше  подібне  доручення.

  Вроджена  імпульсивність  холерика  призводить  до бурхливої  діяльності, що має марний, непотрібний  характер. Тому педагог повинен  навчати дитину діяти  вибірково, відшукуючи оптимальні  шляхи конкретного  розв'язання  поставлених  практичних завдань  у природному середовищі.

   Зацікавити холерика  можна в такий спосіб: спонукати його пофантазувати, для яких чарівних істот  він виконує  те чи інше завдання ( «Наші чудесні золоті рибки так зголодніли, вони благають тебе  своїм поглядом  погодувати їх…»), або пояснивши йому  кінцеву мету  практичної  діяльності ( «Поглянь, який чудовий зелений чуб виріс  у нашої цибулинки. А чи хотілося б тобі самому  виростити таку саму чубату цибулинку?»)

МЕЛАНХОЛІК

Пізнавальний  рівень

Для  малюка – меланхоліка на першому місці – ґрунтовність у всьому. Такий малюк не визнає  непослідовності, хаотичності та безсистемності. Йому повсякчас слід знати  відповідь  на питання, чому відбувається саме так, а не інакше. Доки він цього не з'ясує, його пізнавальна діяльність не зрушить із місця.

  Дошкільнятам цього типу  темпераменту  подобається встановлювати  причинно – наслідкові зв'язки між погодою та порами року, життям рослин  і тварин. Меланхолік прагне  систематизувати  предмети та події, помічені  в природному  довкіллі. Саме тому найкращий  вид  роботи з таким  малюком – знайомство з природою  від загального до конкретного. Наприклад, перед тим як знайомити  меланхоліка з хрущем, слід розповісти  йому  про жуків узагалі, показати їх на картинка, звернути увагу на спільні ознаки в їхній  зовнішності, будові, а вже потім знайомити  з живим хрущем, який примостився  на гілочці дерева у дворі дитячого садка.

   Так, послідовно та поступово, терпляче й неквапливо, меланхолік із цікавістю  буде відкривати для себе  неповторний світ природи. Меланхоліка  захоплює та хвилює сам процес пізнання, відкриттів, а не результат, а тому, спілкуючись  із дитиною такого типу темпераменту, педагогу слід мати неабияке терпіння.

   Про той природний об'єкт, який меланхоліка зацікавить по – справжньому, він прагне дізнатися якомога більше, поглинаючи нову інформацію, наче губка. Пізнавальний  інтерес та активність такої дитини має обов'язково підтримувати дорослий ( заохочення, відзначення, схвальна позитивна оцінка). З іншого боку, у взаєминах з меланхоліком неприпустимий різкий тон, грубе засудження  його помилок – такий підхід призводить до того, що дитина стає замкнутою, відчуженою.

Емоційно – чуттєвий  рівень

Меланхолік – дитина зовні емоційно стримана. Виявляючи  допитливість до добре знайомих об'єктів  природи, вона намагається не показувати , не демонструвати відверто своїх почуттів.

  Ставлення до певного природного об'єкта дитина, як правило, переймає від тих , хто перебуває поруч з нею. Наприклад, якщо дорослий розповідає , що дикорослими квітами  треба милуватися, а зривати їх не можна, то малюк – меланхолік вчинятиме саме так, як йому сказали, спираючись на задану соціальну настанову.

  Незнайомі та невідомі природні об'єкти, як правило, викликають у меланхоліка  упереджене, недовірливе ставлення, вони часто відлякують  та відштовхують його. Тому під час ознайомлення  такого малюка з природним оточенням  краще більше розповідати  йому про ті рослини, птахів, тварин та комах, про які він уже має  елементарні уявлення  - це сприятиме  закріпленню його  позитивних вражень. Такі об'єкти можна  завжди знайти  в найближчому природному оточенні дитини.

   Меланхоліку властиве виявлення  ностальгічних почуттів  стосовно улюблених  природних об'єктів, а також розчулення , зворушення під час спілкування з ними . Це є особливістю , характерною ознакою емоційного сприйняття  меланхоліком довколишнього світу природи.

Предметно – практичний  рівень

Працездатність  меланхоліка  сама по собі має  доволі низький рівень. Меланхоліку важко трудитися  впродовж тривалого часу. Він швидко знижує  інтенсивність і темп  своєї діяльності  й здається малоактивним. Повільність меланхоліка  може неприємно вражати та дратувати інших.

   Позиція  вихователя: уникати зайвих зауважень, негативних оцінок діяльності меланхоліка. На початку виконання  дорученого трудового процесу  дорослий  має сам допомогти  дитині, розпочинаючи  його разом з нею. Потім малюк, як правило, входить у курс справи й здатний упоратися сам, але повсякчас потребує  схвалення та підтримки  правильності  своєї роботи з боку педагога.

   Дуже корисною для меланхоліка є спільна діяльність у парі з однолітком  флегматичного темпераменту.

   Меланхолік, маючи хороші  виконавські  задатки, часто не знає, як знайти правильний шлях розв'язання  практичного завдання. Це дуже  бентежить, турбує  та засмучує малюка.

Доречними для меланхоліка стануть завдання, які не обмежують його в часі. Якщо дитина має можливість  самостійно продумати  свою роботу до кінця,її результат буде належним та ґрунтовним.